Тинному - 555
Війна зі щоденними тривожними новинами – не час для гучних святкувань. Тож хоч у мікрорайоні Тинне ювілей значний - цьогоріч аж трьома п’ятірками - 555 років з часу першої письмової згадки про село Тинне, - проте ні торгових яток, ні святкових столів не було. У неділю 24 вересня на подвір’ї бібліотеки-філії №5 (Тиннівська, 63) зібралися лиш школярі та зацікавлені сільські активісти, щоби згадати про цю справді вагому й пам’ятну дату.
Тут, у бібліотеці, з ініціативи бібліотекарки Руслани Коник не так давно створено невеличкий музей. Мешканці Тинного вже звикли, що саме тут, на бібліотечному подвір’ї часто відбуваються різні культурні імпрези та пам’ятні заходи. Тож і цього недільного дня школярі й дорослі зібралися тут, біля святково облаштованої до цього дня сцени.
Сьогодні Тинне – мікрорайон обласного центру - м. Рівне. Приміські села біля великих міст зазвичай з часом розчиняються у тих містах. Таку долю має й це село. А через те, що на Рівненщині в колишньому Сарненському районі є ще одне Тинне, то навіть у Вікіпедії – інтернет-енциклопедії ці два населені пункти сплутали. Та про походження назви Тинне та першу історичну згадку саме про це поселення (що нині є мікрарайоном м.Рівне) знаходимо дані у краєзнавчому довіднику О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся».
Першу згадку про Тинне історики знайшли в акті, датованому 1468 роком. Село розкинулося на пагорбах ближнього рівненського південно-західного передмістя. Були ці землі володінням князів Збаразьких. Згодом село перейшло до володінь князя Семена Солтана. А 1603 року «имение Тынное» дісталося в числі маєтностей Рівненського ключа Олександрові Острозькому.
Нині нагадують місцевим про їхню історію чимало іменованих урочищ. Найстаріше тут, як стверджують старожили, - Займища. За ним Моргилі (звідки, подейкують, колись люди утекли від чумного мору).А ще Вигін, Грабовець, Кояринь, Запілля, Басівщина, Галярувка, Гори, Безодня, Криничиська. Тиннівські старожили й досі звуть вулицю Лугову не інакше як Кутком, центральну Тиннівську біля церкви – Кардашем, Гашека – Цегельнею, Токуна (колишня Іванова) – Козярівкою. Був тут колись і Курган, де був давньоруський чи й дохристиянський могильник. На жаль, радянська влада таких пам’яток не залишала. Курган був знищений.
Був у Тинному в давнину на ставку водяний млин, за Польщі діяли дві польські школи, клуб, а коли прийшла радянська влада, то створили колгосп та згодом радгосп -плодорозсадник «Ровенський». Тинне увійшло до міської смуги Рівного ще у 1959 році, а з 1991 року стало мікрорайоном обласного центру. Та його мешканці шанують давню історію свого села з цікавою назвою Тинне, її вивчають школярі, йдуть до старожилів, аби розпитати у них про давнину.
Наразі на території мікрорайону Тинне функціонують гімназія №17 та бібліотека, де завжди кипить життя. І, до речі, книгозбірня Тинного цьогоріч відзначає 65-річний ювілей. На центральній вулиці Тиннівській розташована православна церква Різдва Богородиці, приміщення якої є пам’яткою архітектури ХІХ століття. Є тут і церква Христа Спасителя, заснована 1999 року Миколою Шатецьким, пресвітером якої є Іван Боричевський. У Тинномудіє амбулаторія сімейної медицини, ковбасня, пекарня «Люкс», меблевий магазин «Каприз», плодорозсадник ПП «Лоція». В центрі села стоїть сільська святиня-фігура (хрест, який скоро замінять на новий) та капличка з виписаними там іменами місцевих жителів, котрі загинули під час другої світової війни, визвольних змагань та репресивно-каральних заходів радянської влади.
З нагоди 555-річного ювілею рідного села тиннівські господині випекли коровай, який на вишитому рушнику винесла бібліотекарка Руслана Коник. У сценарії свята звучали величні слова про рід і нарід, до вітань рідному мікрорайону долучилися діти та місцевий осередок Союзу Українок. Згадали гарних господарів і господинь,привітали багатодітних батьків. Не можна було не згадати і місцевих воїнів – Героїв, полеглих у цій російсько-українській війні. Тож у виконанні церковного хору звучала сумна в цьому контексті пісня «Україні йде війна» і присутні, згадуючи своїх героїв, утирали сльози.
Були на святі й радісні моменти. Адже напередодні були оголошені конкурси: поетичний - на кращий вірш про рідне Тинне; художній – на кращий малюнок, присвячений своїй малій батьківщині. І третій конкурс – на кращеу Тинному подвір’я. У творчих конкурсах брали участь і діти, й дорослі. Так переможцями поетичного конкурсу стали 57-річна Валентина Кондратюк та учень гімназії Станіслав Гук. Вірші публікуємо нижче на бажання тиннівців.
В конкурсі на кращий малюнок відзначились школярки Дарина Скороход та Емілія Дещинська. Конкурс на краще подвір’я виграла Раїса Парчук.
Переможці трьох конкурсів нагороджені призами. Спонсорами свята стали Олена Нездюр та Леся Кондоус.
Людмила МАРЧУК
***
Тинне – ти Рівного частка гостинна,
Хоч не найбільша, проте старовинна!
Тричі п’ять балів нам виставив час,
Тож ювілей на відмінно у нас!
Дихає вільно тинненський народ,
Маємо поруч садок і город,
Чисте повітря, лани і ліса –
Здавна місцева принада й краса!
Воду джерельну, як пращури, п’ємо,
Мудрість від прадідів дітям несемо –
Школа одна із найкращих у нас!
Місто пишалося нею не раз!
Якв давнину, в час лихої навали
Люди місцеві до бою ставали
Зараз, у чорний для нації час,
Нас захищають найкращі із нас.
Є нам чим пишатися
У такій родині.
Многі літа Тинному!
Слава Україні!
Станіслав Гук, учень гімназії
***
На пагорбах розкинулось село,
Про нього із давен уже знавали -
Князів Збаразьких володіння це було,
Далі правителів-князів чимало поміняли.
Сьогодні не село - мікрорайон,
Де храм Господній зустріча із сходу,
Він боронив в війну, як бастіон,
І врятував чимало тут народу.
Тепер виблискують, ясніютькупола
І вухо радують дзвінкії дзвони,
Та як і завжди двері відкрива
Бажаючим схилитись до ікони.
Жива й хатинка не одна,
Що бачила і голод, і розруху,
Воєнні дні, розквіт села,
Сонячну спеку й завірюху.
Хоч з часом рівні стіни поповзли,
І скособочені, поточені шершнями,
Та все ж біліють серед хат нових,
Обсаджені смачнючими вишнями.
Красує центр Фігура із стрічками,
Загиблим односельцям пам’ятник стоїть,
Що боронили свою землю від тиранів
Щоб мали змогу діти їх щасливожить,
Бібліотека з світом невичерпним,
Там поринаєш у казковий рій,
Школа дзвінка і гомінка у будні,
Там відкривають щодня нове, йдуть до мрій.
Історія. Та як без неї жити,
Вона в джерельці, горбаку і полі.
Згадаймо про Курган - цю історичну мить,
Про козаків, що прагнули до волі,
Про Галярівку, про Куток, Дуби.
Ще й досі центр - це Вигон у народі.
А час біжить, його вже не зустріть,
Міняються і назви, і кордони,
Та в пам'яті все є, лиш загляніть,
Все тут збережене: і вчинки, і персони.
Валентина Кондратюк, жителька м-ну Тинне. 57 р.
