Депутатський рік Олени Нездюр
Тинне мусить бути з водою. І це ще не всі сподіванки… У міського депутата Олени Нездюр і справ, і задумів ціла гора
Час плине непомітно, але катастрофічно швидко. Кожен прожитий день рік годує. Рівненські депутати не зогледілися, як минув рік їхньої каденції. А по року прийнято підбивати підсумки, що та як, у якому обсязі зроблено і які плани залишилися планами. Подумати, чому? Які причини тому, що якісь вагомі питання не вирішені. Розмовляємо на цю тему з депутатом Рівненської міської ради пані Оленою Нездюр.
- Пані Олено, минув рік вашої депутатської каденції. У вас непростий виборчий округ. У ньому мікрорайон Тинне. Колись Тинне було звичайним селом. І хоч приєднали його до міста давно, все ж не скоро село стає міським мікрорайоном з розвинутою інфраструктурою та добрими дорогами. Наскільки мені відомо, ви як ніби живете в тому Тинному, бо дуже багато там різних питань. Що скажете? Як оцінюєте свою роботу? Які питання піднято і що реально вдалося вирішити?
- Так, ви правильно сказали. У Тинному чимало проблем. З огляду на прожитий рік у статусі міського депутата, скажу, що чимало питань вдалося підняти на поверхню і вони потроху вирішуються. Але таке враження, що Рівне завершується за кільцевою зупинкою тролейбуса на Боярці. Тинне живе осібно від Рівного. Не раз, коли спілкуюся з людьми, спадає на думку, що це Тинне нікому не потрібне.
- Та все ж були якісь депутати по цьому округу до вас? Щось вони робили?
- Так, звісно були і не сиділи без діла. Та для Тинного це тільки початок. Уявіть собі, там нема централізованого водопостачання й каналізації. Майже на всіх вулицях немає зовнішнього освітлення. На центральних вулицях, по яких діти йдуть до школи, немає тротуарів. Діти йдуть узбіччям дороги, а коли зима, то по коліях, пробитих колесами автотранспорту. Це не лише незручно. Це небезпечно для життя. Тим паче, що це діти.
- Ви тротуарами займалися. Конкретизуйте, як просунулося це питання?
- Виділили нарешті кошти для розробки проєктної документації для облаштування тротуару та проїжджої частини вулиці Іванова у Тинному. І наразі цей проєкт вже розроблений. Сподіваємося, що у наступному році будуть закладені кошти для виконання цих будівельних робіт.
- Добре. Все ж справа рухається. А як справи з водопостачанням Тинного? Чи вдалося в цьому напрямку щось зрушити з мертвої точки?
- В цьому році відкоригована проєктно-кошторисна документація по центральному водопостачанню Тинного. Щоб ви розуміли, нагадаю, що сам проєкт був розроблений ще в 2016-му році. Що означає його коригування? Це адаптація до нинішніх цін. Я тішуся, що проєкт цілком відкоригований і вже 500 тисяч грн. виділили на тендер. До кінця року вже буде визначений переможець цього тендеру й він розпочинатиме роботу. За два роки Тинне буде з водою. Бо за виділені кошти переможець вже зможе зробити якісь закупівлі матеріалів для початку проведення робіт.
- Яка вартість всього проекту по водопостачанню Тинного?
- 9 683 116 гривень. А наступного року треба буде клопотати, щоб підрядник вже працював і працював як належить. Кожен з нас по крихті вносить свою лепту до справи і те, що почато, продовжується, а через якийсь час і повністю добра справа буде зроблена.
- Є такі питання, які не те що виконати, а з місця зрушити важко…
- Так, на жаль, є такі. Про турбобудівництво кільця на вулицях Макарова і Дубенська чули? Здається, хіба тільки лінивий про це не говорив. І про вартість будівництва, і про його доцільність чимало було розмов. Заручником ситуації, яка там наразі створилася, стало все місто. Обіцяли, що за місяць-два роботи завершать і рух запустять. Але чи так швидко все робиться, як говориться? Якби ви бачили, яка хмара людей щоранку пішки долає шлях із Тинного на Боярку. Чому ніхто не подумав, як ті люди будуть добиратися перед тим, як перекрити рух?! А це і школи, в основному ЗОШ №27, і дитячі садочки.
- А тимчасовий маршрут?
- Тимчасовий маршрут спланували так, що вранці добратися до Боярки неможливо. Маршрутка їде лише до магазину «Атлант» – це перехрестя вулиць Чернишова і Дубенської, а звідти людям треба або пересідати на іншу маршрутку, або прошкувати пішки. Це дуже незручно. По-перше, не кожна людина спроможна витрачати на транспорт додаткові кошти, бо їх у людей просто нема. А коли щодня з маленькими дітьми вранці йти пішки, це і витрата часу, і дискомфорт, особливо для малечі. А що коли люди прошкують із малими дітьми з далеких вулиць? Добре, коли погода, а коли дощ, холод, вітер? Люди телефонують і просять: «Зробіть щось». Зверталися вже і до міського голови. В прямому ефірі пан Третяк пообіцяв щось зробити, але з об’єктивних причин він не зміг нічого вдіяти, бо не все так просто. Що хочеться тут сказати? Перед тим як на таких розв’язках розпочинати перекривати рух на тривалий час, треба добре подумати про всі категорії населення. Було ж чимало часу влітку, коли діти до школи не ходили і погода була чудова. Треба було на той час левову частку робіт запланувати. От приходить до мене на прийом жінка і розповідає свою ситуацію: троє малих дітей і всіх треба вести вранці до садочка. Двоє в один садочок, а одну дитину треба завести в інший, спеціалізований. Усі ці дитячі заклади розташовані на Боярці. Жінка розповідає, що на маршрутку їй сісти з пересадкою з трьома дітьми і проблемно, і затратно. «Як витрачатиму ці кошти на проїзд, то не буде за що дітей годувати», – каже вона і це справді так. І от уявіть собі, що ця мама щодня з трьома малолітніми дітьми йде пішки з Тинного на Боярку, прошкують вони через той же проблемний будівельний майданчик, по якому ходити заборонено і небезпечно. То чому ми створюємо такі заборони, які наші люди все одно мусять порушувати? У них просто нема виходу. Але розуміння приходить з досвідом.
- У нас міський голова молодий і команда в нього молода…
- Так. Десь вже ми на якихось виборах таке чули. Тож нехай набираються досвіду. Молодість – це не вада. Це прекрасно, але добре, коли молодь прислуховується до людей з досвідом. Бо життя – це не монітор, в який щодня дивишся, життя – це жорстка реальність, з якою люди щоденно зіштовхуються. Тож депутатській більшості треба спілкуватися з меншістю. Навчитися слухати і чути їхні думки, поради, щоб враховувати у кожній справі всі нюанси. Тоді й рішення будуть реальні, а не такі, як наче із космосу прилетіли.
- А як справи щодо ямкового ремонту?
- Працюємо. Спілкувалася нещодавно з керівником ШЕУ із приводу ямкового ремонту на вулиці Тиннівській. Роботи начебто виконані, але як виконані? Не знаю, за яким принципом ті працівники ями вибирали, але таке враження, наче в класики гралися. Там перестрибнув, а там недострибнув. Десь заасфальтовано, а десь пропущено. Мені було обіцяно, що все виправлять. Буду тепер слідкувати, як на Тиннівській зроблять ямковий ремонт.
- А тротуари там хоч є?
- На жаль, немає й тротуарів. Але до цього питання треба повертатися шляхом виготовлення проєктно-кошторисної документації, яка буде відповідно до норми передбачати ці тротуари і тоді лиш можна буде виконувати самі будівельні роботи.
- Як у нас все складно. А що скажете по кладовищу Тинного?
- Кладовище – це важка тема. Зустріч із тиннівцями на цю тему відбулася з міським головою за моєї участі. Дуже гостро стоїть питання щодо поховань на кладовищі в Тинному. Тема делікатна. Ніхто ж не може відмовити людині, коли вона в горі хоронить близьку людину? А варто пам’ятати, я вкотре про це нагадую, що люди віддали під кладовище добровільно свої земельні наділи, виділені їм під огородництво з колгоспних земель. Бо бачать, що є в тому потреба.
- А нині і смертність зросла…
- І смертність зросла, і є чимало бажаючих похоронити своїх родичів саме там. А вільного місця все менше й менше. Тож доручили директору спецкомбінату Володьку М. М. провести ревізію. Є ж резервні наділи біля могил. Треба з’ясувати, чи то вони заброньовані, чи то самовільно люди позаймали. Має бути якийсь реєстр. А звідси вже й на якесь рішення можна вийти.
- З якими ще питаннями зверталися до вас люди?
- Зверталися і навіть до міського голови дійшли, що дуже незручними є маршрути за номерами 47 і 58. Водії не завжди беруть пасажирів, сходять з маршруту і це проблема, бо люди планують свій час, а виходить, що на роботу спізнюються. Якщо маршрут не привабливий, його треба спланувати так, щоб став більш привабливим, зручним і потрібним для всіх. Всі ж перевізники беруть участь у тендерах. Тож вони мають виконувати умови замовника.
- Що ж, дай Боже, все зробити, що нагальне і надалі думати про щось корисне, гарне й потрібне людям.
- Дякую. Це дуже приємно бачити реальні результати своїх зусиль. Тоді відчуваєш, що не намарне живеш на світі.
Час плине непомітно, але катастрофічно швидко. Кожен прожитий день рік годує. Рівненські депутати не зогледілися, як минув рік їхньої каденції. А по року прийнято підбивати підсумки, що та як, у якому обсязі зроблено і які плани залишилися планами. Подумати, чому? Які причини тому, що якісь вагомі питання не вирішені. Розмовляємо на цю тему з депутатом Рівненської міської ради пані Оленою Нездюр.
- Пані Олено, минув рік вашої депутатської каденції. У вас непростий виборчий округ. У ньому мікрорайон Тинне. Колись Тинне було звичайним селом. І хоч приєднали його до міста давно, все ж не скоро село стає міським мікрорайоном з розвинутою інфраструктурою та добрими дорогами. Наскільки мені відомо, ви як ніби живете в тому Тинному, бо дуже багато там різних питань. Що скажете? Як оцінюєте свою роботу? Які питання піднято і що реально вдалося вирішити?
- Так, ви правильно сказали. У Тинному чимало проблем. З огляду на прожитий рік у статусі міського депутата, скажу, що чимало питань вдалося підняти на поверхню і вони потроху вирішуються. Але таке враження, що Рівне завершується за кільцевою зупинкою тролейбуса на Боярці. Тинне живе осібно від Рівного. Не раз, коли спілкуюся з людьми, спадає на думку, що це Тинне нікому не потрібне.
- Та все ж були якісь депутати по цьому округу до вас? Щось вони робили?
- Так, звісно були і не сиділи без діла. Та для Тинного це тільки початок. Уявіть собі, там нема централізованого водопостачання й каналізації. Майже на всіх вулицях немає зовнішнього освітлення. На центральних вулицях, по яких діти йдуть до школи, немає тротуарів. Діти йдуть узбіччям дороги, а коли зима, то по коліях, пробитих колесами автотранспорту. Це не лише незручно. Це небезпечно для життя. Тим паче, що це діти.
- Ви тротуарами займалися. Конкретизуйте, як просунулося це питання?
- Виділили нарешті кошти для розробки проєктної документації для облаштування тротуару та проїжджої частини вулиці Іванова у Тинному. І наразі цей проєкт вже розроблений. Сподіваємося, що у наступному році будуть закладені кошти для виконання цих будівельних робіт.
- Добре. Все ж справа рухається. А як справи з водопостачанням Тинного? Чи вдалося в цьому напрямку щось зрушити з мертвої точки?
- В цьому році відкоригована проєктно-кошторисна документація по центральному водопостачанню Тинного. Щоб ви розуміли, нагадаю, що сам проєкт був розроблений ще в 2016-му році. Що означає його коригування? Це адаптація до нинішніх цін. Я тішуся, що проєкт цілком відкоригований і вже 500 тисяч грн. виділили на тендер. До кінця року вже буде визначений переможець цього тендеру й він розпочинатиме роботу. За два роки Тинне буде з водою. Бо за виділені кошти переможець вже зможе зробити якісь закупівлі матеріалів для початку проведення робіт.
- Яка вартість всього проекту по водопостачанню Тинного?
- 9 683 116 гривень. А наступного року треба буде клопотати, щоб підрядник вже працював і працював як належить. Кожен з нас по крихті вносить свою лепту до справи і те, що почато, продовжується, а через якийсь час і повністю добра справа буде зроблена.
- Є такі питання, які не те що виконати, а з місця зрушити важко…- Так, на жаль, є такі. Про турбобудівництво кільця на вулицях Макарова і Дубенська чули? Здається, хіба тільки лінивий про це не говорив. І про вартість будівництва, і про його доцільність чимало було розмов. Заручником ситуації, яка там наразі створилася, стало все місто. Обіцяли, що за місяць-два роботи завершать і рух запустять. Але чи так швидко все робиться, як говориться? Якби ви бачили, яка хмара людей щоранку пішки долає шлях із Тинного на Боярку. Чому ніхто не подумав, як ті люди будуть добиратися перед тим, як перекрити рух?! А це і школи, в основному ЗОШ №27, і дитячі садочки.
- А тимчасовий маршрут?
- Тимчасовий маршрут спланували так, що вранці добратися до Боярки неможливо. Маршрутка їде лише до магазину «Атлант» – це перехрестя вулиць Чернишова і Дубенської, а звідти людям треба або пересідати на іншу маршрутку, або прошкувати пішки. Це дуже незручно. По-перше, не кожна людина спроможна витрачати на транспорт додаткові кошти, бо їх у людей просто нема. А коли щодня з маленькими дітьми вранці йти пішки, це і витрата часу, і дискомфорт, особливо для малечі. А що коли люди прошкують із малими дітьми з далеких вулиць? Добре, коли погода, а коли дощ, холод, вітер? Люди телефонують і просять: «Зробіть щось». Зверталися вже і до міського голови. В прямому ефірі пан Третяк пообіцяв щось зробити, але з об’єктивних причин він не зміг нічого вдіяти, бо не все так просто. Що хочеться тут сказати? Перед тим як на таких розв’язках розпочинати перекривати рух на тривалий час, треба добре подумати про всі категорії населення. Було ж чимало часу влітку, коли діти до школи не ходили і погода була чудова. Треба було на той час левову частку робіт запланувати. От приходить до мене на прийом жінка і розповідає свою ситуацію: троє малих дітей і всіх треба вести вранці до садочка. Двоє в один садочок, а одну дитину треба завести в інший, спеціалізований. Усі ці дитячі заклади розташовані на Боярці. Жінка розповідає, що на маршрутку їй сісти з пересадкою з трьома дітьми і проблемно, і затратно. «Як витрачатиму ці кошти на проїзд, то не буде за що дітей годувати», – каже вона і це справді так. І от уявіть собі, що ця мама щодня з трьома малолітніми дітьми йде пішки з Тинного на Боярку, прошкують вони через той же проблемний будівельний майданчик, по якому ходити заборонено і небезпечно. То чому ми створюємо такі заборони, які наші люди все одно мусять порушувати? У них просто нема виходу. Але розуміння приходить з досвідом.
- У нас міський голова молодий і команда в нього молода…
- Так. Десь вже ми на якихось виборах таке чули. Тож нехай набираються досвіду. Молодість – це не вада. Це прекрасно, але добре, коли молодь прислуховується до людей з досвідом. Бо життя – це не монітор, в який щодня дивишся, життя – це жорстка реальність, з якою люди щоденно зіштовхуються. Тож депутатській більшості треба спілкуватися з меншістю. Навчитися слухати і чути їхні думки, поради, щоб враховувати у кожній справі всі нюанси. Тоді й рішення будуть реальні, а не такі, як наче із космосу прилетіли.
- А як справи щодо ямкового ремонту?
- Працюємо. Спілкувалася нещодавно з керівником ШЕУ із приводу ямкового ремонту на вулиці Тиннівській. Роботи начебто виконані, але як виконані? Не знаю, за яким принципом ті працівники ями вибирали, але таке враження, наче в класики гралися. Там перестрибнув, а там недострибнув. Десь заасфальтовано, а десь пропущено. Мені було обіцяно, що все виправлять. Буду тепер слідкувати, як на Тиннівській зроблять ямковий ремонт.
- А тротуари там хоч є?
- На жаль, немає й тротуарів. Але до цього питання треба повертатися шляхом виготовлення проєктно-кошторисної документації, яка буде відповідно до норми передбачати ці тротуари і тоді лиш можна буде виконувати самі будівельні роботи.
- Як у нас все складно. А що скажете по кладовищу Тинного?
- Кладовище – це важка тема. Зустріч із тиннівцями на цю тему відбулася з міським головою за моєї участі. Дуже гостро стоїть питання щодо поховань на кладовищі в Тинному. Тема делікатна. Ніхто ж не може відмовити людині, коли вона в горі хоронить близьку людину? А варто пам’ятати, я вкотре про це нагадую, що люди віддали під кладовище добровільно свої земельні наділи, виділені їм під огородництво з колгоспних земель. Бо бачать, що є в тому потреба.
- А нині і смертність зросла…
- І смертність зросла, і є чимало бажаючих похоронити своїх родичів саме там. А вільного місця все менше й менше. Тож доручили директору спецкомбінату Володьку М. М. провести ревізію. Є ж резервні наділи біля могил. Треба з’ясувати, чи то вони заброньовані, чи то самовільно люди позаймали. Має бути якийсь реєстр. А звідси вже й на якесь рішення можна вийти.
- З якими ще питаннями зверталися до вас люди?
- Зверталися і навіть до міського голови дійшли, що дуже незручними є маршрути за номерами 47 і 58. Водії не завжди беруть пасажирів, сходять з маршруту і це проблема, бо люди планують свій час, а виходить, що на роботу спізнюються. Якщо маршрут не привабливий, його треба спланувати так, щоб став більш привабливим, зручним і потрібним для всіх. Всі ж перевізники беруть участь у тендерах. Тож вони мають виконувати умови замовника.
- Що ж, дай Боже, все зробити, що нагальне і надалі думати про щось корисне, гарне й потрібне людям.
- Дякую. Це дуже приємно бачити реальні результати своїх зусиль. Тоді відчуваєш, що не намарне живеш на світі.
Спілкувалася Людмила МАРЧУК
