Ця стаття мабуть би не народилася, якби не появлялися в ряді інформаційних джерел однорідні повідомлення про затримання так званих «ухилянтів» від повістки до військкомату. А з ними й про тих, хто організував собі на війні такий собі бізнес – переправляння за кордон тих, хто ховається від призову та готовий за це досить дорого платити. Про реальні факти, в яких йдеться в статті, пише Суспільне, Укрінформ та ряд інших сайтів. Чи не в кожній області знаходяться ухилянти і чи не скрізь появляються ділки, котрі добре заробляють на їхній переправці за кордон.

Хтось вважає, що у найкритичніший для Вітчизни час місце кожного чоловіка (нерідко - і жінки), справа його особистої честі – боронити рідну землю, щоб захистити від окупанта свою Вітчизну і свою родину. А хтось - навпаки. Воліє, аби за нього це зробили інші. А він сам десь зачаїться, відсидиться в тихому місці, зникне з поля зору воєнкомів, утече («здрисне!») за кордон.

Бо він же не народився для того, щоб загинути! А що ті, котрі полишили вдома своїх дружин і малих дітей, та стоять на передовій в обороні нашого спокійного мирного життя- суцільні самогубці? Чи любителі воєнного екстриму, жахів і пригод?

Ні, панове. Далеко не так. Спитайте їх, як їм там. Страшно усім. Усі хочуть жити. Усі люблять своїх дітей і дружин і хочуть бути біля них. Особливо, коли молоді, і все життя ще попереду. Їм є що втрачати.

Та що робити нам усім, коли вся країна наша опинилася над прірвою? На межі знищення! Нас чи не щоночі тероризують ворожі ракети. Вчора Краматорськ чи Львів, а завтра може бути й Рівне. Ніхтонині на нашій українській землі не почувається в безпеці. А що коли завтра ворог прорветься ще й із Білорусі? Ми вже пережили нечувану катастрофу від підриву Каховської АЕС (а хтось і не пережив – люди загинули цілими родинами разом з домашніми улюбленцями!). А що коли озвірілий окупант зірве Запорізьку АЕС і радіація розповзеться на всі наші терени?

Реалії нашого сьогодення сьогодні саме такі. Наш ворог виготовляє ракети, йому постачає дрони Іран і ще якісь країни, про які ми не знаємо. Та ми знаємо точно, що він не зупиниться. Хіба лиш тоді, коли його зупинимо ми. Наші воїни. ЗСУ. Всі ми разом. Ти, твій сусід, сусід сусіда і друг твого друга. Чийсь син. Чийсь чоловік. Чийсь тато. Так має бути. Коли ми хочемо перемоги, то кожен має докласти до цього всіх зусиль. Всі ми це розуміємо. Проходимо величезне випробування на міцність. Силу духу.

То чому ж тоді в той час, коли для одних і справді Україна понад усе, для інших - не так? Чи ви, хлопці, малодушні? Чи геть бездушні? Бо як пояснити, що у такий критичний час, коли твій народ опинився на межі між бути нам чи не бути, коли гинуть малі діти, цілі родини, ти чавиш своє сумління в кишені з доларами й пускаєшся в усі тяжкі, аби лиш уникнути призову до ЗСУ? Як так можеш? Як спиться тобі при цьому?

«Хлопці, ми закінчуємося! Ми падаємо з ніг на передовій, ави чомусь не спішите нас на нулі замінити!» - таке відео записує у Тік-Тоці змучений боєць з передової. І не можна на це спокійно без сліз дивитися. Вочевидь доведеться йти на передову нам, жінкам, коли справжні чоловіки у нас вже скінчилися. Дехто з жіноцтва вже не витримав і воює нарівні з чоловіками. Бо як таке витримувати! Як спокійно дивитися на те, що наш лютий споконвічний ворог коїть із нами!

В цей жахливий час, коли на передку як ніколи тяжко, перед нами, зрячими, відкриваються речі, від усвідомлення яких німієш з подиву, що роблять деякі українці. Хочеться крикнути: «Дивіться, люди! Відкривається нам істина, хто є хто і хто є ким. Дивіться. І думайте. Запам’ятовуйте ці обличчя. Бо завтра, коли здобудемо перемогу, усі вони надягнуть вишиванки й кричатимуть «Слава Україні!» У чергу за пільгами стануть та ще й у депутати під час виборів попруться. Якою буде майбутня Україна, коли ті, котрі в страшний для України час давали хабарі за те, щоб утекти від призову, виповзуть і до керма країною полізуть!? Чи зміниться тоді Україна?!

Ми кричимо, аплодуємо, що у нас нація народилася! Ми, журналісти, про це пишемо і з цього радіємо. Та коли я читаю новини про катастрофічний недобір нових бійців у лави ЗСУ і маси ухилянтів, мені, журналістці з великим стажем, яка чимало різного на своєму віку бачила й пережила вже особисту драму, втративши у цій війні єдиного сина, хочеться кричати з сорому й розпачу. Мене їсть зневіра. І болить душа. Бо за що тоді загинули наші Герої?

Коли читаю, що адвокат з Рівненщини (Не з Луганщини! І адвокат! Не двірник. Освічена людина. Подумайте, люди! До них же звертаються «ваша честь!» Де та честь у таких?) допомагав ухилянтам виїхати за кордон (Аякже, юридично грамотний. Закони вивчив. Знає, як пролізти крізь вушко голки!).

Серед учасників злочинної групи – крім адвоката ще йі його помічник (теж юрист, виходить!) і двоє перевізників, які мають ліцензії на міжнародні перевезення. Ці люди (і це наші українці – не орки!) оформляли своїх «замовників» як водіїв і готували їх виїзд на декількох автівках до ЄС. А що в країнах ЄС на це скажуть? Ми ж бо просимо нас туди включити, до Євроспільноти хочемо! А вони чують наші декларації, а перед очима у них ходять вихилясом отакі ситі й модно вдягнуті пацики, яких мамки за кордон випхали подалі від лихої долі! Гадаєте, що ви, як ті комарі, непомітні? Ні, ви, навпаки, навіть дуже помітні. Ведете ж бо себе нахабно і плюєте на всі закони. Отямтеся! Ви не просто псуєте повітря і настрій нашим воїнам. Ви псуєте репутацію всій Україні– матері, яка вас народила, випестувала, дала освіту й путівку в життя. Псуєте репутацію усім нам, українцям!

В час, коли на фронті справжнє пекло, Служба безпеки ліквідувала цілих чотири нових канали нелегального виїзду громадян призовного віку за кордон. До організації оборудок причетні 15 осіб із різних регіонів України. Виробляли фіктивні документи. За чималі гроші, звісно.Вартість підробки небагато-немало - 8-10 тис. доларів. Сума pалежала від терміновості виїзду і складності «маршруту».

У Києві затримано чотирьох мешканців столиці, які виготовляли фальшиві медичні довідки для уникнення мобілізації нібито за станом здоров’я. Одного місцевого, який хотів заробити на фіктивних медичних довідках про непридатність до військової служби затримано і на Львівщині.А хтось із такою довідкою планував преспокійненько перетнути кордон. А там ще й статус біженця одержати...

У Чернігові викрили депутата міськради, який разом з трьома місцевими комерсантами розробив механізм нелегального переправлення потенційних призовників до Євросоюзу. Зловмисники оформляли своїх «клієнтів» як водіїв-волонтерів міської громадської організації, яку очолював депутат. Потім їх персональні дані вносили до електронної системи «Шлях», що давало підстави для виїзду за межі України. Чому ж тоді дивуємося, що Європа так повільно нам зброю дає? Бо бачить ось таких «волонтерів».

І саме через отаких як ви, нешановні, загинув чийсь син. Чийсь тато. Чийсь чоловік. Бо йому бракувало зброї. Або ж бракувало артилерійського захисту. Або ж у нього просто боліли розбиті щоденним носінням на собі броніка йваги обладунків, розпухлі коліна і він не зміг вчасно сховатися, добігти до захисного окопа.Коли б ти його на передку замінив, він зміг би підлікуватися!

Хлопці з протезами замість відірваних ніг повертаються на передову і йдуть до кінця! Бо хто ми без України? Раби. Робоча скотина, яких орда зажене в табори і будуть знущатися з нас, допоки не сконаємо. Чи ти думаєш, що там, за «бугром», як любиш казати, тебе, дезертира, сильно шануватимуть? Ні, друже, сам від себе не втечеш.

Коли тобі по твоїх зірках на небі написано, що маєш у стільки то літ згинути, то де завгодно згинеш. Лиш той, що у праведному бою життя своє поклав за дітей своїх і свій народ, у вічній славі буде. А як ти згинеш, то й сліду по тобі не лишиться. Не буде ні слави, ні співчуття.

Ось вам, панове, і депутат (от яких депутатів ми іноді обираємо!), що переховується від правосуддя за кордоном за організацію ухилянтської схеми. Йому повідомлено про підозру. Вирішується питання щодо оголошення у розшук. Яка ганьба! Як його родині людям у вічі дивитися?

В минулу війну за такі речі ставили до стінки й розмова була коротка. Нині ж не так. Нема в нас смертної кари. Та карою буде вам ганьба. Соромно буде і тим, хто спонукав вас до такого вчинку. Ми ж бо, люди, не лише тіло. Можна спасти своє тіло, наситити його дорогими напоями й стравами від кращих кухарів у дорогому ресторані, але душа при цьому мілка. І дуже страждає, бо продана дияволу. Бо ж як стати на шлях ганебної втечі чи зради – це ж бо воно і є. Адже колаборантів у нас теж не бракує. І що тоді? Відмиєшся? Купиш собі славу? Правди не купиш. Це єдина річ, якої не купити нікому.

Наразі вас будуть судити. На підставі зібраних доказів всім ключовим організаторам оборудок повідомлено про підозру за такими статтями Кримінального кодексу України, як ч. 1 ст. 114-1 (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, вчинене за попередньою змовою групою осіб); ч. 3 ст. 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України).

Тривають слідчі дії. А далі - до 9 років тюрми. Та ще й із конфіскацією майна. І на все життя - тавро ганьби. А по виході на волю - кепка на очі. Бо соромно буде подивитись у вічі тому сироті, у котрого загинув на передовій тато (може, він твій однокласник чи сусід?). А згинув він не лише через ворога. А й через тебе. Бо ти не прийшов йому на підмогу, не підставив йому своє дружнє плече. Не був поруч. Не витяг його вчасно з палаючого танка. Не виніс із поля бою, коли він стікав кров’ю. Ти навіть крові для нього, зраненого, у станції переливання крові не здав. В той час, як він конав, ти у дорогому ресторані жер свій шашлик.

Отакі різні ми, українці. Україна ж буде тоді величною й сильною, коли почистимо усі свої занедбані авгієві стайні.

Людмила МАРЧУК