Cуд поставив крапку
Нарешті зітхнули з полегшенням співвласники земель ТДВ «Плодорозсадник» Рівненської громади. 27 липня 2022 року Рівненський апеляційний суд поставив крапку в розгляді апеляційної скарги одного із співвласників.
Рішення суду попередньої інстанції - Рівненського міського суду від 18 червня 2021 року залишили без змін.
За цим рішенням – долі більше півтораста осіб. У попередніх числах нашого видання ми інформували наших читачів, що законні власники сертифікатів на земельні паї (з 1996 року) роками ходили по судах, аби нарешті отримати ту землю, що в сертифікатах - у реальну власність. Багато тих пайовиків вже померли і по судах ходять вже спадкоємці тієї землі – діти, а то й онуки тих, хто віддав підприємству «Плодорозсадник» свою молодість і силу, а землі так і не дочекався.
Нагадаємо нашим читачам, що 18 червня 2021 року ці люди виграли справу в Рівненському міському суді. Як раділи! Суд нарешті визнав недійсними договори оренди між підставною особою, яка самовільно назвалася уповноваженою від імені всіх співвласників паїв, щоб діяти всупереч їхнім інтересам) та ТДВ «Плодорозсадник» (орендар). Насправді пані М., котра назвалася представником громади, чинила так, як їй диктувало керівництво ТДВ «Плодорозсадник», бо була працівницею цього підприємства. Так внаслідок незаконних оборудок розпайована земля перейшла на цілих 49 років в оренду тому ж таки підприємству ТДВ «Плодорозсадник», яке скоренько подбало про передачу її в суборенду. Хай не всю, але ж земля має працювати. Ні для кого не секрет, що на розумній оренді земельки неподалік обласного міста можна добре заробити!
От тільки проблемка виникла. Законні співвласники земельних паїв вірити черговим обіцянкам перестали. Зажадали плану з чітко визначеними земельними ділянками та списками акціонерів. Стали домагатися правди і таки домоглися. Коли б вони жили в країні, де шанують закон, то вже б розпоряджалися своєю землею на власний розсуд.
А тут треба було навіть після здобутої перемоги прочекати ще цілий рік, щоб діждатися, аби рішення Рівненського міського суду визнав ще й Рівненський апеляційний суд. А все через той же самий людський фактор. Як гриб з-під землі на рівному місці знайшовся раптом ще один підставний чоловік, котрий, як і пані М., незрозуміло з яких мотивів пішов на зраду своїх земляків. Ні з того, ні з сього - тиць до суду з апеляційною скаргою! А я, мовляв, проти рішення міського суду на користь громади. Люди лиш плечима знизали. Бо ж той чоловік сам у тому списку співвласників є.
То що, він проти самого себе? От і зрозумій мотивацію! І вір після цього людям! «Цікаво, за скільки то срібляників люди на таке йдуть?» - чухав потилицю в роздумах не один господар. І поки судді та адвокати пріли над вивченням восьмитомної справи (сертифікати на земельні паї люди одержали ще 1996 року, суди з їхньої подачі тягнуться з 2011 року, а документи на землю виготовлялися ще раніше, всі ці документи треба було в ЦНАПі витребувати), люди в тривозі чекали майже рік, чим же скінчиться ця прикра історія.
За два тижні до суду скликали збори пайовиків, щоб обговорити всі нюанси справи. Після зборів послали представників від своєї громади до того чоловіка, від імені якого апеляційна скарга в суд подана. Думалося переконати його, аби забрав із суду той безглуздий папір. Бо ж усім відомо, що сам він неспроможний був його написати. Одужує ось після інсульту. Хоч усім людям відомо, чий він друг. І хто стоїть за цією апеляційною скаргою, також здогадатися не тяжко.
Хоч сподіванок на успіх цієї затії було небагато, та все ж спробували. Забери, мовляв, чоловіче, тую скаргу. Не додає вона тобі честі. А нам велику шкоду робить. Згладивши гострі кути, написали прохання письмово. Та шлях до апелянта перегородила його дружина. «Не пущу!» - і годі вмовляти. Вручили тоді селяни їй свою письмову просьбу, попросили передати чоловіку і протягом кількох днів прийняти рішення. Як прийшли за відповіддю, чоловіка побачили в дворі. Та тільки й того. Дружина знову стала в захисну позу: «Нічого ми робити не будемо. Не ходіть сюди і не чіпайте хворого чоловіка, бо у нього від ваших візитів голова болить!».
Ось такий урок піднесло життя дорослим людям з чималим життєвим досвідом. Сільська громада як велика родина (більшість колишніх працівників «Плодорозсадника» кучно мешкають на території колишнього радгоспу, що примикає до села Тинне, що нині є мікрорайоном м.Рівне). І кожна мала чи більша громада завжди буде мати подібні проблеми, коли в ній виявлятимуться особи, які готові піти на зраду інтересів своїх же вчорашніх колег, а то й друзів, кумів, сватів…
Головне, що тиннівські правдошукачі закарбували для себе, це те, що не можна бути несвідомою отарою. Не варто чекати манни з неба. Своє законне право на землю треба виборювати. Посадовців-багатообіцяйленків - контролювати. А для цього вивчати законодавство.
Лиш по стількох роках ходіння по колу, розкручуючи важкий клубок справи про землю пайовиків «Плодорозсадника», тиннівські правдоборці дізналися, що невідомі почали таємно скуповувати сертифікати на паї у старих самотніх, хворих чи п’яниць за невисоку ціну ще в 2006 році. А там вже хтось скористався доступом до списків з пайовиками. А за тим таємно від акціонерів деякі громадяни одержали державні акти на володіння землею з-під поли та й виготовили технічну документацію.
Пайовикам «Плодорозсадника» нічого не залишалось, як згуртуватися і діяти. Тож у 2011 році найняли адвоката та звернулися до суду. І були вражені тим, що в судах виявилися третьою стороною. Адже за їхні землі вже між собою судилися інші особи. Тоді й усвідомили, скільки часу вони втратили.
А на підприємстві «Плодорозсадник» робили вигляд ніби все гаразд. Навіть якось пайовиків на збори покликали. Та чи поставили акціонерів до відома, що в інституті землеустрою вже є оригінали технічної документації? Ні. Та правди, як шила в мішку, не утаїш. Вона все одно колись вилізе. Скоро людям стало відомо, що розпаювання проводилось. Та без їхньої участі.
«Ми договорів не укладали і нічого не підписували. В інституті Землеустрою документація виготовлялася на замовлення ЗАТ «Плодорозсадник», - розповідають пайовики. - Коли ми запросили копію, вона оригіналу не відповідала.
З усього того, що пережили пайовики підприємства «Плодорозсадник», можна написати цілу епопею. Як посилали делегації в суди і до Львова, і до Житомира. І все марно. Бо відповідачі на суд не з’являлися і суди відкладалися. А чого варта історія, як у 2014-му цілою громадою збирали підписи проти будівництва на їхніх землях установки для утилізації небезпечних відходів! Коли домоглися свого, інвестор відмовився, зажевріла надія. Переконалися, що громада таки справді, - як у народній приказці, – великий чоловік!
В тому ж революційному році, коли в Україні кипів пристрастями й високими поривами Майдан, пайовикам «Плодорозсадника» здавалося, що вони начебто зрушили справу з мертвої точки. Адже колективно зробили витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок та завірили документ нотаріально. Тоді й дізналися чимало всякого про свою землю.
Стало відомо, що Рівненська міська рада передала землю площею понад 60 га у власність однієї особи (пані М.). Дізнались і про передання нею цих же (людських) земель в оренду ЗАТ «Плодорозсадник». І це було проведено рішенням Рівненської міської ради у тому ж таки 2006 році.
«Ми неодноразово зверталися до міської ради, Держкомзему, Землеустрою, Народного контролю, партії «Справедливість», до різних чиновників та депутатів, але вони лиш переводили стрілки один на одного…» - розповідають люди свою довгу безрезультатну історію ходіння по муках. Не могли тоді зрозуміти, як так сталося, що чужі особи, котрі ніколи не працювали на «Плодорозсаднику», отримали документи та цільові призначення на будівництво, а вони – ті, котрі роками тут жили, пропрацювали на цьому підприємстві багато років та йменуються акціонерами, опинилися в дурнях.
Не могли збагнути, як трапилося, що їхні землі передали в оренду «Плодорозсаднику». Є ціла низка договорів, а їх про це навіть не поінформували! Як і про розпаювання земель. Все діялося поза ними. Так наче їх немає.
«Ми не писали ніяких заяв. Не давали М. ніяких доручень», - розповідають люди. 27-го липня біля трьох десятків осіб стояли в очікуванні судового вердикту під приміщенням апеляційного суду (до судової зали впустили лиш кількох осіб).
Коли нарешті вийшли із зали суду їхні представники разом з депутатом Оленою Нездюр, яка всіляко підтримує їх, своїх виборців, люди раділи результату суду і все ж не йняли віри, що перемогли.
Рівненський міський суд відхилив апеляційну скаргу і визнав, що укладення ряду довгострокових договорів ТДВ «Плодорозсадник» уповноваженою від колективу співвласників особою М. незаконне. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ця особа ніяк не могла бути уповноваженою від співвласників землі й не могла заключати від їхнього імені ніякі договори.
«Що робитимете тепер?» - цікавлюся.
«Насправді ми лише на середині шляху, - відповідає Анатолій Нестерук. - Відповідач має право на касаційну скаргу, яка може бути подана в часі одного місяця від суду. Рішення залишиться в силі лиш у тому випадку, коли така скарга до суду не надійде.
Якщо так станеться, тоді будемо стукати до підприємства «Плодорозсадник» та вимагати оригіналів державних актів на землю. На їх основі ЦНАП оформить нашим пайовикам їхні частки.
А після цього треба скликати збори, аби люди знали, де чиї частки. Питань ще вилізе багато. Адже деякі паї під будівлями».
Описана історія дуже повчальна. І, кажуть, типова. Адже подібних ситуацій в Україні чимало. Суди завалені земельними розборами. А чи всюди люди домагаються в наших судах справедливості – то питання. Чи засудили бодай когось одного із тих, хто через підпільні шахрайські схеми чи підкупом відбирає в людей землю? Питання риторичне. На жаль.
Але тим, хто відважився на боротьбу, варто пам’ятати: навіть найтяжчу дорогу зможе осилити лише той, хто йде.
Побажаймо тиннівським та рівненським правдоборцям довести розпочату справу до кінця. Щоб одержали люди на руки документацію на землю і за списком таки домоглися реального розподілу земельних ділянок.
Рішення суду попередньої інстанції - Рівненського міського суду від 18 червня 2021 року залишили без змін. За цим рішенням – долі більше півтораста осіб. У попередніх числах нашого видання ми інформували наших читачів, що законні власники сертифікатів на земельні паї (з 1996 року) роками ходили по судах, аби нарешті отримати ту землю, що в сертифікатах - у реальну власність. Багато тих пайовиків вже померли і по судах ходять вже спадкоємці тієї землі – діти, а то й онуки тих, хто віддав підприємству «Плодорозсадник» свою молодість і силу, а землі так і не дочекався.
Нагадаємо нашим читачам, що 18 червня 2021 року ці люди виграли справу в Рівненському міському суді. Як раділи! Суд нарешті визнав недійсними договори оренди між підставною особою, яка самовільно назвалася уповноваженою від імені всіх співвласників паїв, щоб діяти всупереч їхнім інтересам) та ТДВ «Плодорозсадник» (орендар). Насправді пані М., котра назвалася представником громади, чинила так, як їй диктувало керівництво ТДВ «Плодорозсадник», бо була працівницею цього підприємства. Так внаслідок незаконних оборудок розпайована земля перейшла на цілих 49 років в оренду тому ж таки підприємству ТДВ «Плодорозсадник», яке скоренько подбало про передачу її в суборенду. Хай не всю, але ж земля має працювати. Ні для кого не секрет, що на розумній оренді земельки неподалік обласного міста можна добре заробити!
От тільки проблемка виникла. Законні співвласники земельних паїв вірити черговим обіцянкам перестали. Зажадали плану з чітко визначеними земельними ділянками та списками акціонерів. Стали домагатися правди і таки домоглися. Коли б вони жили в країні, де шанують закон, то вже б розпоряджалися своєю землею на власний розсуд.
А тут треба було навіть після здобутої перемоги прочекати ще цілий рік, щоб діждатися, аби рішення Рівненського міського суду визнав ще й Рівненський апеляційний суд. А все через той же самий людський фактор. Як гриб з-під землі на рівному місці знайшовся раптом ще один підставний чоловік, котрий, як і пані М., незрозуміло з яких мотивів пішов на зраду своїх земляків. Ні з того, ні з сього - тиць до суду з апеляційною скаргою! А я, мовляв, проти рішення міського суду на користь громади. Люди лиш плечима знизали. Бо ж той чоловік сам у тому списку співвласників є.
То що, він проти самого себе? От і зрозумій мотивацію! І вір після цього людям! «Цікаво, за скільки то срібляників люди на таке йдуть?» - чухав потилицю в роздумах не один господар. І поки судді та адвокати пріли над вивченням восьмитомної справи (сертифікати на земельні паї люди одержали ще 1996 року, суди з їхньої подачі тягнуться з 2011 року, а документи на землю виготовлялися ще раніше, всі ці документи треба було в ЦНАПі витребувати), люди в тривозі чекали майже рік, чим же скінчиться ця прикра історія.
За два тижні до суду скликали збори пайовиків, щоб обговорити всі нюанси справи. Після зборів послали представників від своєї громади до того чоловіка, від імені якого апеляційна скарга в суд подана. Думалося переконати його, аби забрав із суду той безглуздий папір. Бо ж усім відомо, що сам він неспроможний був його написати. Одужує ось після інсульту. Хоч усім людям відомо, чий він друг. І хто стоїть за цією апеляційною скаргою, також здогадатися не тяжко.
Хоч сподіванок на успіх цієї затії було небагато, та все ж спробували. Забери, мовляв, чоловіче, тую скаргу. Не додає вона тобі честі. А нам велику шкоду робить. Згладивши гострі кути, написали прохання письмово. Та шлях до апелянта перегородила його дружина. «Не пущу!» - і годі вмовляти. Вручили тоді селяни їй свою письмову просьбу, попросили передати чоловіку і протягом кількох днів прийняти рішення. Як прийшли за відповіддю, чоловіка побачили в дворі. Та тільки й того. Дружина знову стала в захисну позу: «Нічого ми робити не будемо. Не ходіть сюди і не чіпайте хворого чоловіка, бо у нього від ваших візитів голова болить!».
Ось такий урок піднесло життя дорослим людям з чималим життєвим досвідом. Сільська громада як велика родина (більшість колишніх працівників «Плодорозсадника» кучно мешкають на території колишнього радгоспу, що примикає до села Тинне, що нині є мікрорайоном м.Рівне). І кожна мала чи більша громада завжди буде мати подібні проблеми, коли в ній виявлятимуться особи, які готові піти на зраду інтересів своїх же вчорашніх колег, а то й друзів, кумів, сватів…
Головне, що тиннівські правдошукачі закарбували для себе, це те, що не можна бути несвідомою отарою. Не варто чекати манни з неба. Своє законне право на землю треба виборювати. Посадовців-багатообіцяйленків - контролювати. А для цього вивчати законодавство.
Лиш по стількох роках ходіння по колу, розкручуючи важкий клубок справи про землю пайовиків «Плодорозсадника», тиннівські правдоборці дізналися, що невідомі почали таємно скуповувати сертифікати на паї у старих самотніх, хворих чи п’яниць за невисоку ціну ще в 2006 році. А там вже хтось скористався доступом до списків з пайовиками. А за тим таємно від акціонерів деякі громадяни одержали державні акти на володіння землею з-під поли та й виготовили технічну документацію.
Пайовикам «Плодорозсадника» нічого не залишалось, як згуртуватися і діяти. Тож у 2011 році найняли адвоката та звернулися до суду. І були вражені тим, що в судах виявилися третьою стороною. Адже за їхні землі вже між собою судилися інші особи. Тоді й усвідомили, скільки часу вони втратили.
А на підприємстві «Плодорозсадник» робили вигляд ніби все гаразд. Навіть якось пайовиків на збори покликали. Та чи поставили акціонерів до відома, що в інституті землеустрою вже є оригінали технічної документації? Ні. Та правди, як шила в мішку, не утаїш. Вона все одно колись вилізе. Скоро людям стало відомо, що розпаювання проводилось. Та без їхньої участі.
«Ми договорів не укладали і нічого не підписували. В інституті Землеустрою документація виготовлялася на замовлення ЗАТ «Плодорозсадник», - розповідають пайовики. - Коли ми запросили копію, вона оригіналу не відповідала.
З усього того, що пережили пайовики підприємства «Плодорозсадник», можна написати цілу епопею. Як посилали делегації в суди і до Львова, і до Житомира. І все марно. Бо відповідачі на суд не з’являлися і суди відкладалися. А чого варта історія, як у 2014-му цілою громадою збирали підписи проти будівництва на їхніх землях установки для утилізації небезпечних відходів! Коли домоглися свого, інвестор відмовився, зажевріла надія. Переконалися, що громада таки справді, - як у народній приказці, – великий чоловік!
В тому ж революційному році, коли в Україні кипів пристрастями й високими поривами Майдан, пайовикам «Плодорозсадника» здавалося, що вони начебто зрушили справу з мертвої точки. Адже колективно зробили витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок та завірили документ нотаріально. Тоді й дізналися чимало всякого про свою землю.
Стало відомо, що Рівненська міська рада передала землю площею понад 60 га у власність однієї особи (пані М.). Дізнались і про передання нею цих же (людських) земель в оренду ЗАТ «Плодорозсадник». І це було проведено рішенням Рівненської міської ради у тому ж таки 2006 році.
«Ми неодноразово зверталися до міської ради, Держкомзему, Землеустрою, Народного контролю, партії «Справедливість», до різних чиновників та депутатів, але вони лиш переводили стрілки один на одного…» - розповідають люди свою довгу безрезультатну історію ходіння по муках. Не могли тоді зрозуміти, як так сталося, що чужі особи, котрі ніколи не працювали на «Плодорозсаднику», отримали документи та цільові призначення на будівництво, а вони – ті, котрі роками тут жили, пропрацювали на цьому підприємстві багато років та йменуються акціонерами, опинилися в дурнях.
Не могли збагнути, як трапилося, що їхні землі передали в оренду «Плодорозсаднику». Є ціла низка договорів, а їх про це навіть не поінформували! Як і про розпаювання земель. Все діялося поза ними. Так наче їх немає.
«Ми не писали ніяких заяв. Не давали М. ніяких доручень», - розповідають люди. 27-го липня біля трьох десятків осіб стояли в очікуванні судового вердикту під приміщенням апеляційного суду (до судової зали впустили лиш кількох осіб).
Коли нарешті вийшли із зали суду їхні представники разом з депутатом Оленою Нездюр, яка всіляко підтримує їх, своїх виборців, люди раділи результату суду і все ж не йняли віри, що перемогли.
Рівненський міський суд відхилив апеляційну скаргу і визнав, що укладення ряду довгострокових договорів ТДВ «Плодорозсадник» уповноваженою від колективу співвласників особою М. незаконне. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ця особа ніяк не могла бути уповноваженою від співвласників землі й не могла заключати від їхнього імені ніякі договори.
«Що робитимете тепер?» - цікавлюся.
«Насправді ми лише на середині шляху, - відповідає Анатолій Нестерук. - Відповідач має право на касаційну скаргу, яка може бути подана в часі одного місяця від суду. Рішення залишиться в силі лиш у тому випадку, коли така скарга до суду не надійде.
Якщо так станеться, тоді будемо стукати до підприємства «Плодорозсадник» та вимагати оригіналів державних актів на землю. На їх основі ЦНАП оформить нашим пайовикам їхні частки.
А після цього треба скликати збори, аби люди знали, де чиї частки. Питань ще вилізе багато. Адже деякі паї під будівлями».
Описана історія дуже повчальна. І, кажуть, типова. Адже подібних ситуацій в Україні чимало. Суди завалені земельними розборами. А чи всюди люди домагаються в наших судах справедливості – то питання. Чи засудили бодай когось одного із тих, хто через підпільні шахрайські схеми чи підкупом відбирає в людей землю? Питання риторичне. На жаль.
Але тим, хто відважився на боротьбу, варто пам’ятати: навіть найтяжчу дорогу зможе осилити лише той, хто йде.
Побажаймо тиннівським та рівненським правдоборцям довести розпочату справу до кінця. Щоб одержали люди на руки документацію на землю і за списком таки домоглися реального розподілу земельних ділянок.
Марта ПІДЛІСНА
