» » Павло Руденко: «Я не ставлю собі за мету заробіток, просто хочу донести людям свою творчість»

Павло Руденко: «Я не ставлю собі за мету заробіток, просто хочу донести людям свою творчість»

Зранку юрист, ввечері - письменник. Саме так працює рівнянин Павло Руденко, письменник, більш відомий як Борислав КолиЯк. Не зважаючи на щоденну роботу юристом у Рівненській обласній клінічній лікарні, Павло Руденко завжди знаходить час для літературної діяльності. «Щоденник Українського Поляка», «Босоркиня та батьківський гнів», «Вічна Вдова», «На світанку», «Сховище №1283» - далеко неповний перелік містичних та автобіографічних оповідань автора. А ще, Борислав КолиЯк є співзасновником ютуб-каналу «На!Читай» та веде подкасти на платформі «На!Питай» з письменниками темної літератури. Про це і говоримо з письменником у інтерв’ю.


- Пане Павле, розкажіть, будь ласка, з чого почався Ваш літературний шлях?
- Взагалі, за фахом я юрист і працюю за спеціальністю, а література для мене – більше ніж хобі. Писати я почав у 2016 році, у 25-річному віці, як і всі, певно, хто пише прозу – з віршів, а з часом це перейшло у невеличкі оповідання. Звісно, були спроби написати щось більше, але воно зараз лежить у шухляді. Так часто буває, адже перші спроби зазвичай сирі, їх потрібно редагувати і простіше написати щось нове, ніж редагувати старе.
- Здебільшого, усі Ваші оповідання містичного характеру. Чому Ви обрали саме цей жанр?
- Спочатку я писав більше на соціально-побутові теми, а потім, завдяки різним літературним платформам, які зараз досить популярні, як-от, наприклад, «Бабай» та фензін «Підвал», перейшов на містику. На цих платформах усе зосереджене на містиці, жахи. Тут проводиться багато конкурсів, є певні умови і ти підлаштовуєшся під них та пишеш. Отак непомітно й поступово я переключився на цей жанр – містику. Мені це подобається, бо я також люблю читати саме таку літературу. Хоча, я все рівно продовжую іноді писати на соціально-побутову тематику. Звісно, нон-фікшн легше в тому плані, що придумувати нічого не потрібно – в тебе є історія і ти її переповідаєш на папір. Містика - ну так, звичайно, тут потрібна уява, щоб передати усю атмосферу. А соціально-побутові - також можна щось взяти з новин. От був у мене випадок, на роботі колега зайшов і щось там про себе говорячи сказав таку фразу: «Ще б вона вміла варити суп». Я взяв цю фразу і написав оповідання - все сам додумав, але ключовою була ось саме ця фраза.
- А чи виникають у Вас якісь труднощі під час написання того чи іншого оповідання? Якщо так, то які?
- Часто, коли пишу, у мене є початок і я знаю як воно закінчиться. А от середину потрібно наповнювати і буває ти заходиш в ступор. Або в тебе є кілька варіантів розвитку подій і ти не знаєш який вибрати. Ну і пишу я спершу на папір ручкою, а потім вже на комп’ютері – отака старомодна звичка. Так, мені краще зосередитися на папері. Звісно, це подвійна робота, але, водночас, під час переписування тексту я маю змогу його редагувати.
- Ви пишете під псевдонімом Борислав КолиЯк. Чому саме такий псевдонім?
- Ще в дитинстві, коли в школі всім подобався Тарас Шевченко, мені подобався Іван Франко. Одна з найулюбленіших його повістей - «Борислав сміється». Звідти йде «Борислав», а «КолиЯк» - так вийшло. Взагалі, перша версія була «КолиНемаШо», але я вирішив його скоротити і вийшло «КолиЯк».
- Скільки робіт, приблизно, налічується у Вашому літературному доробку?
- Оповідань, приблизно, до сотні буде. Але вони в мене невеличкі об’ємами. Відверто кажучи, я сам їх не рахував, але за рік виходить плюс-мінус 30 оповідань. Публікуються вони, здебільшого, в літературних журналах та на літературних інтернет-платформах. А у 2021 році я видав самвидавом «Щоденник Українського Поляка».
- Розкажіть, будь ласка, про історію написання та видавництва книги «Щоденник Українського Поляка».
- Це повністю автобіографічна книга, написати яку мене надихнула автобіографічна повість Кузьми «Я, «Побєда» і Берлін». Був у моєму житті період (2017 рік), коли я вирішив поїхати з кумом на заробітки. Коли я їхав у Польщу, я не думав, що писатиму книгу. Попри те, що книга називається щоденником, у ній нема щоденникових записів, тут відтворені в хронологічному порядку наші з кумом пригоди заробітчан. До речі, ми коли їхали, ще не було безвізу, але коли повертались, то вже був. Книга про заробітки в Польщі, але завершується вона історією з Бельгії. Найцікавіша історія якраз наприкінці, коли ми повертались з Бельгії. Цей шлях був дуже довгий, ще й сповнений пригод на кордоні. Під час написання цієї книги, я намагався не пропускати різних деталей. Тобто, вона повністю автобіографічна й подана з гумором. Що стосується видавництва книги, то спочатку я відправляв текст в різні видавництва. Але, самі розумієте, невідомого автора ніхто брати не буде, хіба що тобі пощастить. Я друкувався у нашому рівненському видавництві «Формат-А». Вперше мені його порекомендувала письменниця, авторка пісень Валентина Люліч. Пізніше мені ще одна людина порекомендувала цього видавця. Я подумав, якщо вже дві людини з літературної сфери рекомендують, то варто спробувати. Видав книгу я за власний кошт. Самі розумієте, видаватись своїм коштом - це недешеве задоволення. Але, на мою думку, варто самому собі почати прокладати шлях. Ти можеш відправляти видавництвам тексти і, можливо, тобі з першого чи з десятого разу пощастить, а може і ніколи не пощастить. Я не ставлю собі за мету заробіток, просто хочу донести людям свою творчість.
- «Щоденник Українського Поляка» - єдина книга, яка надрукована. Чи є в планах ще друкуватися?
- Хотілось би. Наразі я хотів би видати збірку « Містичних оповідань». Та, знову ж таки, поки мовчання від видавництв. Хоча, жанр містики нині розвивається в Україні доволі непогано, якщо порівнювати з минулим часом. Але, все рівно, якщо у видавництва є можливість видати роман і збірку оповідань, то вони швидше візьмуть роман, це по-перше. А по-друге, як я вже говорив, якщо є автор невідомий і є відомий автор, то видавництво вибере все ж таки відомого.
- А взагалі, як Вам вдається поєднувати основну роботу з літературною діяльністю?
- В кожного різний підхід до письма. Скажу одразу - дисципліни, яку я хотів би, в мене немає. Я можу певний період взагалі нічого не писати, а в один момент сісти і відразу написати ціле оповідання. Пишу я переважно вечорами. Звісно, восени та взимку більше приділяю часу письму, адже влітку, самі розумієте, вдома не завжди сидиться. Ну і ще все залежить від натхнення. Хоча, відверто кажучи, часто буває і таке, коли відкладаю все на потім і вже в останній момент починаю писати. Це у випадках, коли беру участь у різних конкурсах.
- Пане Павле, крім того, що Ви пишете містичні оповідання, Ви ще й ведете подкаст на ютуб-каналі «На!Читай», який називається «На!Питай». Розкажіть, будь ласка, детальніше, що це за платформа і з якою метою вона створена.
- Ну, насамперед, ідея створення каналу була не моя, а мого друга, теж автора оповідань, Петра Гузіка (фото).

Я не дуже сприймаю аудіокниги та електронні, а от він саме навпаки. «На!Читай» - це творча спільнота, котра об'єднана любов’ю до книг і тут можна їх послухати. Наші основні жанри це горор, містика, фентезі та сплатерпанк. Озвучуємо ми оповідання як власного пера, так і творчість інших українських авторів. Час від часу публікуємо класиків та провідних авторів темних жанрів. Створили ми цей канал наприкінці минулого року. Зараз там не так вже й багато підписників, але, все одно, там можна прослухати багато творів, яких не знайдеш в тій самій бібліотеці.
Озвучкою творів займається Петро на «На!Читай», а я, безпосередньо, веду подкасти у рубриці «На!Питай». Хоча, коли ми створювали канал, то за подкаст не думали. Це вже була моя ініціатива, тому що я сам полюбляю дивитися різного формату подкасти на ютубі. Таким чином ми дізнаємося більше не лише про написану роботу, а й, власне, і про самого автора. Спілкуємося ми з авторами з усієї країни, здебільшого обираємо авторів, які ще не видавалися. І, до речі, наш канал працює абсолютно безкоштовно, що теж не менш важливо.
… До речі, Петро Гузік із задоволенняv поділився з автором про ідею створення ютуб-каналу. «Почав я цим займатись тому, що душа моя лежить між сторінками книжок і я залежний від паперових галюцинацій. Ідея не нова і, враховуючи майбутнє, матиме попит - типу от робиш ти якусь нудну роботу, увімкнув собі книгу в навушниках і вже засвоюєш якусь нову інформацію чи просто мандруєш новими світами. Ще таким чином ми знайомимось з новими цікавими авторами, жанрами. Хоч наші переклади далекі від ідеалу, але принаймні таким чином ми розповсюджуємо україномовний контент і відкриваємо нашим слухачам нових авторів, котрі вже давно працюють в жанрах темної літератури. Займаємось ми цим абсолютно безкоштовно, керуючись тільки задоволенням від читання», - розповідає Петро Гузік...
- Пане Павле, з власного досвіду, щоб Ви порадили письменникам-початківцям?
- Я пораджу одне з того, що мені порадили. Перше і основне - потрібно виписатись, байдуже який об’єм, головне писати і воно, так би мовити, шліфується. От я вже наче й виписався, але коли беру невеличку паузу, вона не завжди йде на користь, навпаки - інколи залишаюся на тому ж місці, де стояв. Тому, раджу писати, брати участь в різноманітних конкурсах, розвиватися, читати чим більше книг і, насамперед, вірити в себе.
- Ну і насамкінець – Ваші побажання нашим читачам.
- Побажаю їм цікавих історій, які вони будуть читати. А ще, переходьте на ютуб-канал «На!Читай», там ви знайдете не тільки українських авторів, а й класиків жанру містики та інших.
* * *
…Після спілкування з Павлом Руденко, автор побував на одному з літературно-мистецьких заходів під назвою «Текстура міст», що відбувся у Рівному напередодні Дня міста. Чимало талановитих письменників - Анастасія Казван, Василь Ткачук, Олександр Кривцов (поезія Максима Кривцова), Ірина Сваха, Одарка Чупат, Олександра Комісарова, Ганна Щавінська, Олександр Євтушок, Андрій Пермяков - читали вірші та прозу про міста України, що зазнали руйнації під час війни чи взагалі перестали існувати. А також, власне, і про Рівне. Був серед них і Павло Руденко. Це був його дебютний виступ на таких заходах і виступав він, до речі, уже під новим псевдонімом – Павло ХтоЗна. Під час свого виступу Павло поділився історією зі свого дитинства, а саме про літні канікули у бабусі у містечку на Донбасі, а також про своє рідне місто – Рівне. Доволі цікавим та атмосферним видався творчий захід, де кожен учасник мав змогу поділитися своїми спогадами та своїм сприйняттям світу, описавши це у віршах та прозі.
ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Добавить комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Введите код:
Галерея