Контрнаступ йде. І його не зупинити

Два села вперед. Два села назад… Так йде контрнаступ. Йдуть криваві бої. Чи не щодня ми хоронимо наших героїв, які гинуть у бойових сутичках під час обстрілів, гинуть під ворожою артою, підриваються на мінних полях, бо ворог щільно позаміновував усі відступи, водойми - усе, що лиш можна було замінувати.
Керованими авіабомбами окупанти січуть на Куп’янському напрямку. Але просунутися далі як за два села їм все одно не вдається. Через що окупант лютує. Відчуває свій близький кінець.
На окупованих територіях, особливо на Луганському напрямку людям силою втюхують російські паспорти. Ціль – зрозуміла. Так вони намагаються зачепитися за території. Будуть казати: «Наши граждане».Окупанти скуповують рештки квартир у розбомбленому Маріуполі. Активно займаються переселенням. Намагаються стерти все, що було на цих територіях до них. Стерти пам’ять. Програма русифікації українців на окупованих територіях сягає апогею. На кого розрахунок? Серед людей, котрі там живуть є й такі, яким все одно під яким прапором жити. Або ж відверті прихильники «русскаго міра». Є школярі, яким окупанти грозяться в разі неприйняття російського громадянства не видати атестата. Але є там і такі люди, котрі паспорт візьмуть, аби лиш не чіплялася до них окупаційна влада, а при першій же нагоді запхають цей стоклятий документ в глотку окупантові. Хоч окупант відчуває цю ворожість місцевих і старається випхати таких людей з цієї території, заселити покинуті квартири своїми мордвинами чи башкирами, байдуже ким. Аби лиш не українцями.
На Запоріжжі окупант використовує хімічну зброю. Вже не вперше. Всі ми в тривозі за долю Запорізької АЕС та її працівників.
В Криму щоденна бавовна. Кримський міст от-от рухне зовсім. Обставина сповільненого надання українцям зброї змусила нас мудрувати над власним виробництвом чогось такого, якого ще не було, але щоб воно було ефективним. Понад рік діє в Україні програма «Армія дронів» і вона себе вже зарекомендувала. Сьогодні наші дрони летять на 800 км дальність і залітають до Москви. Там паніка. А підводні дрони-камікадзе на Чорному морі – це убивці російських кораблів. Безпечного місця для флоту РФ не залишилося. Експерти кажуть, що Крим взяти буде легко. Лиш перебити всі шляхи постачання зброї та потопити флот РФ. А от Донецьк… Це буде вартувати великої крові. І дуже багатьох життів наших бійців. Чи піде на це Залужний?! Питання складне. Проте віримо, що наші хлопці щось видають. Ще обіцяють надати багато зброї. Так що кінець літа й осінь будуть дуже гарячими.
А тим часом, на міжнародному рівні йде спонукання нашого президента Зеленського до переговорів з РФ. Світ усе ж не хоче, аби РФ розпалася, аби розпочалася «русская смута». Боїться., Це їх лякає. Аякже. Багато країн зав’язані з РФ своїми економічними інтересами. І що їм, що в Україні чи не щодня гинуть діти! Як же нас життя вчить. Усе треба мати своє! І давно б ми мали позбутися ілюзій, що росіяни не підуть супроти нас. Та варто лиш проаналізувати минулу історію. Тут війна світів. Цінностей. Добра і зла. І якщо не ми їх, то вони нас.
Український президент стійко опирається спонуканню до переговорів з окупантом: «З убивцею за стіл переговорів не сяду!» - каже він. Дай, Боже, йому стійкості й здорового глузду.
Чого чекати далі? Дуже небезпечною є інформаційна війна. Почастішали ворожі вкиди в мережах, що породжують панічні настрої, зневіру. Не вірте! Не піддавайтесь. Нам сьогодні як ніколи треба бути єдиними, забути про чвари, про те, хто кого любить чи не любить. На кону Україна. Як не стане України – не буде й нас.
Нашим хлопцям на передовій дуже тяжко. Як ніколи. Тож не можна сидіти й байдуже спостерігати за всім, як у кіно під поп-корн. Треба скидати донати на ЗСУ. Треба молитися. Треба щось робити заради перемоги. І треба вірити, що перемога обов’язково буде за нами. Бо ми на своїй землі. І з нами Бог.