Перелом у війні настав. Перемога не за горами!

Нинішня грозьба ядерною кнопкою, якою нині ще намагається злякати нас російський агресор, за всіма показниками насправді є лише бахвальством. Хто стежить за подіями на фронті, той переконався, що Путін проковтнув гірку для нього пігулку взяття ЗСУ м. Лиман так само, як і вибухи «Хаймарсами» по російських військових базах по Криму та Білгородській області, або ж ще раніше - потоплення крейсера «Москва». Адже в жодному випадку російська пропаганда не хотіла визнати, що вибухи чергової «бавовни» у них – справа рук ЗСУ. Все у них якось хтось невдало покурив…
Так от ворог мав би відповісти нам з поміччю ядерної кнопки вже зі взяттям Лиману. Адже ЗСУ вступили на територію, оголошену російською. Але ж чомусь не відповіли. Промовчали. А те жалюгідне військо, покинуте командирами, драпало так, аж патинки літали.
Як коментує останні події російський політолог Дмитро Гудков, коли б Путін не вдався до афери із проведенням псевдореферендумів і не оголосив 30 вересня про приєднання до Росії чотирьох українських областей, плюс до цього не оголосив всеросійської тотальної мобілізації, попередні поразки ще можна було з поміччю його брехунів-пропагандистів якось «продати» одуреному російському піплу.
Цими ж останніми діями він підписав вирок як Росії, так і самому собі, як останньому президенту кровожерливої імперії. Його влада луснула, а вся його, донедавна ще грізна імперія, стала сипатися як картковий будинок.
Історичні події переживаємо, панове українці. Рашистське військо, яке було донедавна деклароване, як друга армія світу, під потугою ЗСУ стало смішним. Самодердержця Путіна перестали боятися. Перестали поважати в усьому світі. Він став жалюгідним. Його промову, прочитану з папірця 30 вересня, розкритикували у всьому світі. Дали оцінку, що це спіч особи неадекватної, яка втратила зв’язок з реальністю. Скоріше за все, це його остання промова.
Більше йому не буде що сказати. І не дадуть. На росії закипіло. Та ще й як закипіло. Так, що захитало не тільки Кремль. Увесь світ кинувся захищати свої кордони від російських бігунів від призову. І ми побачили, як перетворюється свідомість в одурманеного зазомбованого телеящиком російського обивателя. Поки він лежав на дивані та споглядав за виголошеними зомбілендом новинами щодо того як розправляється з українськими «нациками» хвалене расєйське військо, поки, начепивши на груди та на бампер свого авто сумнозвісну «зетку», думав, що він пуп землі і розв’язана його державою війна правильна, а його особисто не торкнеться, доти все у нього було добре. Він кричав своїм родичам в Україні, що вони «нацики» і так вам, мовляв, і треба, щосили горланив кричалки на підтримку Путіна і расєї.
Та варто було лиш самодержцю, на якого донедавна молився типовий російський шовініст, оголосити тотальну мобілізацію, яка торкнулася і його особисто, отоді його свідомість (яку, за висновком класика марксизму-ленінізму, завжди «определяет бытие»!) і стала змінюватися пришвидшеним темпом. Воістину історичні події спостерігаємо: тоді як багатші росіяни, спроможні оплатити собі переліт, рвонули на американський континент та в європейські держави, бідніші побігли в Казахстан та штурмують кордон Грузії. Військові комісари враз стали мільйонерами, бо які завгодно гроші готові платити російські чоловіки, аби лиш не потрапити під «Хаймарси» в Україну. І «зетки» враз усі познімали. На гарматне м’ясо послали лиш самих «униженных и оскорбленных» представників етнічних меншин, або ж представників «синьої» армії, як вже охрестили горе-вояків, яких вже везуть на смерть, а вони з горя й безпорадності щось у своїй долі змінити не просихають від оковитої.
Хоч нам, за словами ряду військових експертів, геть недооцінювати новомобілізовану орду не варто. Якою б недолугою і ненавченою та маса не була, все ж вона буде озброєна і буде стріляти. Путін, який нікому не довіряючи, сам узявся командувати дутою армією своєї дутої імперії, заборонив солдатам відступати, поставивши за передніми представників «заградотряду», яким дано завдання стріляти в кожного, хто надумає утікати. За втечу їм грозить тюрма, і за здачу в полон теж тюрма. Оця безвихідь, в якій опинився пересічний «русскій мужик», єдиною можливістю якого повернутися додому є лиш повернутися у пластиковому пакеті мертвим (і то не кожному пощастить!) - рано чи пізно, але призведе до всеросійського «взрыва мозга». Отоді як тотальна мобілізація перетвориться на тотальну могилізацію, росіяни заспівають іншої пісні. Хоча… Чи варто вірити в російський Майдан? Навряд.
Перелом у цій жорстокій війні настав. ЗСУ відбивають у рашистів все нові й нові населені пункти, які Путін зопалу начебто приєднав до росії. Повного падіння противника слід очікувати з визволенням Херсона. Це головна точка неповернення.
Так що віримо ЗСУ, молимося за наших воїнів і підтримуємо їх, як тільки можемо. Наша сила в єдності. З нами Бог. Бо ми на своїй землі й боремося проти завойовника, який грозиться відібрати в нас найдорожче – нашу Батьківщину.