Волонтерство у світі. Його зародження і розвиток в Україні. Історична довідка

Початком волонтерського руху в світі прийнято вважати 1859-й, коли швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюнан, вражений страшними наслідками однієї з найкривавіших битв австро-італо-французської війни (під Сольферіно на полі бою лишилися вмирати більше 9-ти тисяч скалічених солдат), фактично ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста. Принципами, які він започаткував в цій організації, почали користуватись активні громадяни в багатьох країнах світу, і цей рух поступово поширився на різні види діяльності: допомога бідним, важко хворим, сиротам, навчання грамоті, боротьба з пияцтвом.
Волонтерство і благодійництво - дещо різні види суспільної діяльності. В основі благодійництва лежить надання фінансової допомоги, яка не передбачає особистої безпосередньої участі у суспільно важливій роботі (не потрібно чергувати в притулку, розвозити нужденним харчі і ліки, готувати їжу). В основі волонтерської діяльності – особиста безпосередня участь у вирішенні певної суспільно важливої проблеми.
На українських землях волонтерство розвивалось ще з ХІХ століття, коли створювались різноманітні громадські організації, що опікувались лікарнями для малозабезпечених, притулками, безкоштовними їдальнями. Активно діяли організації Червоного Хреста, особливо під час російсько-турецької, російсько-японської та Першої світової війн. Волонтери також навчали грамоті (особливо на західноукраїнських землях), створювали підрозділи Товариства тверезості та опікувались будинками для безхатченків. За радянської влади цей рух фактично згортається і починає відновлюватись лише з кінця 80-х років минулого століття.
До речі, термін «волонтерство» в світі почали використовувати лише з 70-х років ХХ століття, коли Міжнародна асоціація добровольчих зусиль кожних два роки почала проводити Всесвітні конференції волонтерів. На такій конференції в 1990 році у Парижі було прийнято Загальну декларацію волонтерів і визначено, що волонтерство – добровільна, активна, спільна чи особиста участь громадянина в житті людських співтовариств заради покращення якості життя, економічного та соціального розвитку. Декларація підтримує право на волонтерську діяльність для всіх чоловіків, жінок та дітей, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища.
Волонтерство в Україні оживає і починає розвиватись з 1992 року, коли створюється служба «Телефон довіри», в якій працювали виключно волонтери. Згодом виникають організації, що реалізовують різні соціальні проекти допомоги важкохворим, багатодітним сім’ям, одиноким людям похилого віку, інвалідам. Активно розвивається напрям боротьби з розповсюдженням СНІДу та допомоги наркозалежним.
У перші роки незалежності ефективно працюють напрями волонтерства під егідою релігійних організацій, особливо протестантських церков.
Проте у порівнянні з іншими країнами світу до 2014 року волонтерський рух в Україні розвивався досить слабо. Згідно рейтингу World Giving Index в 2010 році Україна займала лише 150 місце (тільки 5 процентів населення було залучено до волонтерської роботи).
Перший потужний сплеск волонтерства в Україні був пов’язаний із чемпіонатом Європи з футболу 2012 року[2]. Наступний сплеск, спричинений подіями Євромайдану та війною на сході України, мав безпрецедентний масштаб і сягнув максимуму 2014 року.
Волонтерський рух, пов’язаний із війною на сході України, отримав велике суспільне та державне визнання, яке проявилося в високих рейтингах довіри, державних та недержавних нагородах, перейменуваннях вулиць тощо. Деякі волонтери увійшли у владні структури.