Главная > БЛОГИ / Статті > В Україні рушиться головна опора «русского міра»

В Україні рушиться головна опора «русского міра»

17-04-2023, 21:23. Разместил: Kordonets

Після Києво-Печерської Лаври, з якої із 29 березня стали виселяти представників УПЦ МП, набирає розмаху боротьба проти головного оплоту «русского міра» всередині країни. Священнослужителів цієї церкви виселяють з приміщень, проти них відкривають кримінальні провадження, застосовують санкції.
Початок цього тижня на Рівненщині також ознаменувався тим, що Рівненська обласна рада на своєму позачерговому засіданні одноголосно проголосувала за закриття в області церкви УПЦ МП, а Рівненська міська рада припинила для цієї церкви право на користування земельними ділянками на території громади.
Те ж саме рішення про заборону в своїх областях діяльності УПЦ МП прийняли і сусідні Волинська та Хмельницька області. Ще раніше заборонили діяльність цієї церкви Львівська, Тернопільська, Житомирська та Вінницька області.
У деяких областях заборонили УПЦ МП частково, тобто рішення схвалили окремі громади чи окремі населені пункти. Так зробили у Переяславі на Київщині, у Звенигородці на Черкащині та у Богородчанах на Івано-Франківщині та в інших містах і селах.
Тема видворення з України УПЦ МП стала пріоритетною, незважаючи на пекло в Бахмуті, невщухаючі ворожі обстріли та підготовку ЗСУ до контрнаступу.
Більшість українців підтримують такі дії влади. Хоча час для цього скоріше невдалий, ніж сприятливий. Адже під час війни і воєнного стану будь-які внутрішні сутички небажані. На цьому ворог обов’язково оживить свій інформаційний фронт, побудує на цих наших церковних сутичках нові атаки супроти «укробандерівців» і неодмінно зробить це так, щоби резонанс пішов на увесь світ.
Та коли дивитися на ситуацію з другого боку, то чи можна було її оминути, коли оминути вже не можна? Адже вона назріла. Назріла так, як чиряк на тілі, який давно набрякав зсередини, став боліти й наривати. І от нарешті прорвало – пішов гній. В такому стані хоч не хоч,а мусиш зробити оперативне втручання: видушити стержень та гній, загоїти запалену рану і лиш тоді нарив перестане бути заразним і небезпечним.
Тим паче, що ця ситуація дійшла до критичного апогею саме в час війни. Як побачили (пережили) українці все те страшне й украй нелюдське, щокоїть з нами російський агресор, тоді й взялися викидати з України весь російсько-імперський хлам: російські назви вулиць, російські книжки, пісні. Російськомовні українці стали без спонуки переходити на українську. А церква що? Нехай діє? Якби ж то діяльність цього патріархату не оберталася на шкоду Україні.
Голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський в ефірі телеканалу «Україна 24» дав аналіз того, що діється з церквою УПЦ МП і чому прорвало саме тепер.
За його словами Українська Православна церква (Московського патріархату) довгий час у багатьох регіонах була у фаворі, й держава ставилася до неї дуже лояльно. Коли розпочалася в 2014 році війна, українці були шоковані тим, що УПЦ (МП), яка проголосила, що її вірні по обидві сторони, сама все ж у більшій мірі стала по іншу, російську сторону. Миру ця церква вимагала лише від київської влади, але ніяк не від московської. Та ще й дозволяла собі привселюдно зневажати українських воїнів і трималася й надалі у фарватері політики Московського патріархату.
Що на це держава? А нічого. Ніяких каральних заходів. Навпаки, протягом 2014-2019 років намагалася розширити обсяги релігійних свобод для усіх, у тому числі й УПЦ (МП). Зокрема, релігійні організації отримали можливість засновувати загальноосвітні навчальні заклади, мати капеланів у місцях позбавлення волі, їм виплачували пільги на газ, електрику тощо. Незважаючи на те, що УПЦ (МП) не стала на захист країни від російського, а деякі її ієрархи навіть намагалися зірвати мобілізацію.
Коли ж 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабневторгненняРосії в Україну, керівництво УПЦ (МП) не сподівалося, що таке буде. Що "братскій народ", "Святая Русь", "удєл Богородиці", як називав Росію один нині правлячий ієрарх, почне бомбити без розбору і її вірних, громити і її церкви, вбивати і її священнослужителів.
Та чи прийшло від цього прозріння? Дивно, але ні. Навіть такі кричущі факти не стали каталізатором для того, аби ця церква намагалася розірвати зв'язок з Москвою, щоб засудила колаборантів, усунула єпископів, які пішли на співпрацю з окупаційною владою.
Саме це й викликало обурення в українського суспільства. Віктор Єленський пояснив, що в цих обставинах РНБО змушена була зініціювати окремий законопроєкт, який передбачає, що в Україні під час війни недопустима діяльність релігійних організацій з центром у країні, яка є агресором.
Для того, щоб визначити, чи пов'язана та чи інша релігійна структура з центром у країні-агресорі, призначається релігієзнавча експертиза. Якщо експертиза встановлює факт підпорядкування релігійної організації центрові в країні-агресорі, Держслужба з етнополітики та свободи совісті звертається до цієїорганізації з приписом про розірвання цих зв'язків. Якщо церква ці зв'язки усуває, то всі претензії до неї знімаються. Якщо ж ні, тоді Держслужба звертається з позовом до суду. Це достатньо демократична процедура, де останнє слово належатиме суду. Інакшого способу припинити діяльність релігійної організації не існує. Прецедентів, коли припиняли діяльність якоїсь релігійної організації в Україні дуже мало. Тож коли цей закон вступить у силу, його імплементація буде непроста.
На сьогодні експертиза вже дала висновок, що УПЦ (МП) в Україні є складовою РПЦ. Тож необхідність розірвати її зв'язок з державою-агресором треба негайно. Хоч в один день це не станеться. Почнуться суди. Бо церква завжди була відділена від держави. А недавно поданий законопроект ще не діє як ухвалений закон. Суди ж тягнуться довго. А судді та адвокати також є різні. В Україні ж так і не відбулася судова реформа.
Людям при цих обставинах, – особливо тим, чиї сини й чоловіки на передовій платять за нашу свободу своїм життям, – терпець вже уривається. Всі ж ми бачили, знаємо, скільки вже було прецедентів і підстав до вигнання УПЦ МП з України, бо піймані на гарячому і колаборанти в рясах, і навідники вогню, і просто російські шпигуни чи відверті прихильники «русскаго міра», котрі відмовлялися відспівувати у своїх храмах наших полеглих воїнів.
І ось після добрячої штовханини в Києво-Печерській лаврі сталася нечувано кричуща подія у Хмельницькому: священик у рясі побив у храмі військового. Десь в іншому місці закрили храм перед домовиною полеглого воїна, який у свій час ще й боровся за перехід церкви до ПЦУ. І приголомшені цими фактами люди кинулися викидати зі своїх храмів московських попів.
Національні православні святині у нашій державі мають належати нам, українцям. Наразі ж усі лаври - Києво-Печерська, Почаївська і Святогірська - знаходяться в руках УПЦ (МП). Ще донедавна вони були зовсім недоступні для вірян інших церков. Віруючих із Православної церкви України (ПЦУ)чи греко-католиків туди просто не допускали. В усіх лаврах висіли оголошення, що там заборонено молитися за "розкольників" та "уніатів". І це вагомий аргумент. УПЦ (МП) не може одноосібно розпоряджатися державним майном і мати монополію на лаври, які є національними святинями.
Увагаукраїнського суспільства в останнітижні в Україніприкута до Києво-Печерськоїлаври та виселеннязвідтимонахів УПЦ, які ніяк не хочуть виселятися з «домівки», яку вже вважали своєю довічно.
Доведеться видворяти їх силоміць. Чи є законним таке видворення з лаври попів і ченців УПЦ МП?
«Це абсолютно легітимне рішення, - пояснює Голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський. -Орендодавець в особі держави не задоволений тим, як орендар поводився з наданим в оренду майном, тож вирішив це майно повернутиу своє користування. Які є порушення? Серйозні порушення пам'яткоохоронного законодавства. Там побудовано 36 нових об'єктів, з них п'ять – це пам'ятники, 15 фундаментальних будівель і 16 МАФів. Крім того, орендар надавав орендовані ним приміщення в суборенду іншим юрособам. Це також порушення закону».
Наразі з боку монастиря УПЦ (МП) йде відверта конфронтація. За словами Віктора Єленського те, що монахи УПЦ МП відмовляютьсязалишититериторіюзаповідника, трактується як свавілля. Держава має вирішити цю проблему. Але виключно на основі закону. Судові тяжби вже розпочалися. Наразі суд вже відмовив у задоволенні позову УПЦ (МП) до заповідника щодо визнання припинення договору недійсним.
Щодо України в цілому, то з часу отримання Томосу більше тисячі парафій перейшло з УПЦ (МП) в ПЦУ. Перехід громад з УПЦ (МП) до ПЦУ йшов достатньо інтенсивно з березня по травень 2022 року.
А в червні зупинився. І причиною тому є те, що наприкінці травня 2022 р. представники УПЦ МП вчинили одну дуже хитру річ. Вони скликали собор УПЦ (МП), на якому задекларували, що навіть згадка про Московський патріархат відтепер з їхнього статуту вичищається, тож, мовляв, і церква стає незалежною від цього патріархату.
У це повірили навіть ті, котрі ще донедавна критикували єпископат УПЦ (МП). Та декларований розрив таким насправді не був. Незабаром це вилізло, виявилось у діях і вчинках церковного керівництва ряду церков.
Тож на вимогу громад перехід церков до ПЦУ продовжується і далі.
Події в Київській лаврі та у храмі на Хмельниччині, де священнослужителі в церкві побили військового, стали каталізатором до пришвидшення цього процесу. Чимало церковних громад готові діяти негайно, щоби здійснити перехід своїх громад з Української Православної церкви (Московського патріархату) до Православної церкви України (ПЦУ).
Ці переходи не безболісні. Трапляється й таке, що село хоче перейти до ПЦУ, а церковний актив проти. І виникає конфлікт між цією церковною групою і більшістю людей. Часто священники апелюють, що це територіальна громада, а не громада церкви, хоч дуже часто територіальна і релігійна громади співпадають, особливо в селах. Адже всі жителі села хрестять у місцевій церкві дітей, відспівують померлих, тому також є членами релігійної громади. Тож люди справедливо домагаються української церкви.
На сьогодні всім зрозуміло: у структур Московського патріархату немає в Україні майбутнього, як і у всього іншого, що пов'язане з країною агресором. "Русскій мір» донедавна ще міцно тримав людей старших . Та сьогодні після Бучі, Маріуполя, тисяч злочинів з дітьми, жінками, військовополоненими, віра в нього тане і розрив з російською церквою в Україні неминучий.

Марта ПІДЛІСНА

Вернуться назад